Яка користь людині з усіх її трудів, які вона звершує під сонцем?
4
Покоління відходить, і покоління приходить, тоді як земля непорушна повіки.
5
Сонце сходить, але після того, як сонце заходить, воно знову поспішає до свого місця, де має знову сходити.
6
Вітер віє на південь й повертає до півночі, — вітер постійно кружляє і в своєму круговороті повертається на власне коло.
7
Усі ріки й потоки течуть у море, але море від того не переповнюється, — з часом вони (ріки) повертаються на те місце, звідки вони течуть, щоб знову плисти.
8
Усякі речі втомлюють, й усе сказати людина не зможе. Око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9
Те, що було колись, воно знову буде, і що вже траплялось, те й повториться, — немає під сонцем нічого нового.
10
Іноді люди про щось кажуть: Дивись, це щось нове, — проте в минулі віки, задовго до нас, воно вже було.
11
Минулого вже не пам’ятають, як і забудеться сучасне для тих, котрі прийдуть після них пізніше.
12
Я, Еклезіаст, царював над Ізраїлем у Єрусалимі.
13
Я поставив собі за мету щиро шукати й мудро дослідити все, що діється під небом. Адже Бог дав людям дуже невдячне завдання, щоб вони про нього клопотались.
14
Я побачив усі справи, що діються під сонцем, — і от усе марнота й гонитва за вітром.
15
Те, що криве, не піддається випрямленню, і чого не існує, того неможливо врахувати.
16
Тоді я сказав самому собі, говорячи: Ось я став славнозвісним і здобув більше мудрості від усіх, що владарювали переді мною в Єрусалимі, — тепер у мене багато мудрості та знання.
17
Я щиро вирішив осягнути, що таке мудрість та пізнання, а що безглуздя і глупота, але я збагнув, що це також гонитва за вітром.
18
Адже, де багато мудрості, там не менше і смутку, — хто примножує пізнання, той примножує і глибокі переживання.
